Поклик батьківщини

середа, 7 жовтня 2009 р. Read Comment
Іноді він бачив усе так виразно, що аж моторошно ставало, і тоді йшов до солдатів-земляків і слухав їхні.балачки, в яких часто згадувались то Рудька, то Бабайківка, звідки були хлопці, і говорили вони знайомими з дитинства словами, а не тими, яких уже вивчилися в казармі.

А іноді він просто силував себе, щоб виплив із закапелків пам'яті отой крутий вигин Орелі біля насипу, примушував себе пригадати, як пахне розімлілий очерет у спеку, і не міг.

А може, не тоді почалося, може, пізніше? Як випадково в одного з солдатів побачив томик віршів рідною мовою, навмання розгорнув сторінки і прочитав: «...падає з дерев пожовкле листя, день уже в обіди догорів, кажуть, що вночі на передмістя осінь приблукала з хуторів».

Він так і не повернув солдатові ті вірші.

І ось він вдома, і все, що приходило до Ладька у спогадах, поруч, та, дивна річ, воно виявилося блідішим у порівнянні з тим, що згадувалося: і степ не так виразно пахне, як уявлялося,, і тісніший він. Може, розорали за останні роки? А Оріль не змінилася. Зараз зверне вона праворуч до Бабайківки. До рідного села можна через діброву піти, а можна і кам'яним полтавським шляхом.
 

© 2010 Project 71 — Blogger Template by dzignine. Support provided by Acuerdo Blogger.